В цю збірку увійшли нові оповідання та невеличка повість 2022–2023 років Дмитра Громова i Олега Ладиженського, що пишуть під спільним псевдонімом «Генрі Лайон Олді».
Це твори часів повномасштабної війни, яку розпочала Росія проти України. У цих текстах реальність воєнних буднів переплітається з містикою та фантастикою, трагедії людей — з надією, а жорстокі та екстремальні випробування — з людяністю й співчуттям. Герої оповідань Олді — здебільшого такі ж звичайні люди, як ми з вами. Старі та молоді, цивільні та військові, живі та мертві — українці, яким випала доля жити у наші суворі часи. Але кожен з них має свій внутрішній стрижень, і кожен так чи інакше знаходить у собі сили протистояти агресії, злу та відчаю, що обрушилися на Україну.
Дмитро Громов i Олег Ладиженський (Генрі Лайон Олді) — відомі у світі українські письменники, автори багатьох книг фантастики та фентезі, найкращі письменники-фантасти Європи 2006 року (нагорода ESFS Award), лауреати Національної премії України з фантастики та почесної відзнаки «Золотий письменник України», а також багатьох інших українських та іноземних літературних нагород.
У середині 90-х років минулого століття мої батьки емігрували до США. Я залишився в Харкові. Перед від'їздом мій батько Семен Ладиженський написав пісню «Дім, з якого я…» з рефреном: «Дім, із якого я їхати геть не хотів…»
1998-го року ми разом із колегою-харків’янином Андрієм Валентиновим написали роман «Нам тут жити». У фіналі роману танки йдуть на Харків з боку Білгорода, а в етері звучать страшні слова: «Ми — Місто! Ми — гинемо!» Тоді це здавалося стовідсотковою фантастикою.